Самоврядування

Херсон. Самоврядування, як театр партійно-авторитарно-бізнесового абсурду.

Або Володимир Сальдо, Зоя Бережна та Іван Бебко, як лакмусові папірці проблем місцевої демократії

Безглузді інтриги, діалоги, що повторюються, й безцільна балаканина, драматична непослідовність дій, все має одну мету — створення казкового, а можливо й жахливого, настрою.

Вікіпедія

Передмова

2002 рік. Володимир Сальдо збирає команду однодумців, створює громадську організацію «Наше місто – наш дім», виграє вибори міського голови та заводить свою команду на керівні посади в Херсонській міській раді та міськвиконкомі.

2003 рік. Зоя Бережна створює та очолює Жіночий клуб «Ініціатива» та, окрім діяльності в органах місцевого самоврядування - депутатської та чиновника Херсонського міськвиконкому, розпочинає активну громадську діяльність.

2008 рік. Іван Бебко бере участь у Другій науково-практичній конференції «Вектор самоврядування»., на якій розглядаються питання підвищення ефективності місцевого самоврядування заради якісного розвитку міста.

Чесно відсидівши, практично, до кінця конференції (бо тема «Влада – бізнес - громадськість», на яку його запросили, була останньою), він вийшов на трибуну і зробив заяву, що всім присутнім тут потрібні лише гроші.

…Акт тридцять перший. Жовтень 2010 року

Володимир Сальдо – в третій раз мер Херсона. Це беззаперечний особистий та партійний (Партії Регіонів) успіх, на тлі все більших проблем Херсона. Практично, всі підприємства виробничої сфери остаточно занепали; майже, всі комунальні підприємства збиткові; активна талановита молодь залишає або мріє покинути місто; сфера житлово – комунального господарства стагнує; парки та сквери занедбані; стадіонів немає тощо.

Місто витягують торгівельний бізнес, моряки, заробітчани, наймані працівники, що працюють за копійки, та патріоти і чесні трудівники культури, освіти, медицини, спорту.

Але, на фоні конкурентів та керуючись міркуваннями типу «цей вже, напевне, нахапався і, можливо вже не буде, а прийде новий і почне заново…», а також, імовірно, естетичними уподобаннями, а можливо, навіть, подивившись у програму, громада знову обирає перевіреного керманича - стрункого і з білозубою посмішкою представника Партії Регіонів.

Акт тридцять другий. Жовтень 2012 року

Мер, якого обрала громада, покидає своє робоче місце і йде балотуватися до Верховної ради.

А де ж тут воля громади і відповідальність перед нею? А причому тут взагалі громада? Партійна дисципліна – це вам не жарт. Партія послала – значить треба.

Правда, практично, всі місцеві аналітики твердять, що це, взагалі-то, не зовсім партія, а боротьба губернатора з мером за контроль над містом. Але це не міняє суті справи.

Де тут громада? Як де? Громада йде до урн та голосує і підтримує рішення свого мера. А чому б і не відправити власного мера в нардепи? А хто буде керувати містом? Як хто? Секретар!

Акт тридцять третій. Листопад 2012 року

Зоя Бережна, як секретар Херсонської міської ради, згідно закону про «Місцеве самоврядування», стає виконуючим обов'язки міського голови і залишається секретарем міської ради. Це, трохи схоже, на узурпацію місцевої влади, але закон, є закон.

Нарешті, всі чудові задумки, які є у Жіночого клуб «Ініціатива» та її президента, можуть вільно просуватися та реалізовуватися на теренах Херсона. І в стрічках місцевих новин можна віддати ініціативам належний промоушен.

А як же проблеми виробничих, комунальних підприємств?

А як же архіважливе питання: де працювати молоді?

Як же наші стадіони?

А чи належний рівень компетенції управлінців в херсонському міськвиконкомі, якщо стільки проблем?

А чи є пропозиції від громадськості щодо покращення ефективності місцевого самоврядування, які, можливо, варто врахувати?

Причому тут це? Зоя Бережна, напевне, твердо впевнена, що вона, з її досвідом та бажанням найкращого для всіх херсонців, краще за всіх знає, як будувати красиве місто, піднімати настрій, проводити паради тощо тощо.

А як же думка громади? Може має сенс, при вступі на таку важливу посаду, зібрати представників бізнесу, громадськості, науки і порадитися щодо перспектив розвитку міста, щоб потім можна було апелювати до своїх однопартійців, спираючись на думку та поради фахівців? Може, все таки, міські цільові програми створювати або, хоча би оцінювати, більш професійно?

Та, ні, ви нас обрали, повноваження передали, тепер сидіть в амфітеатрі, дивіться та аплодуйте нашим діям.

Акт тридцять четвертий. Вересень 2013 року

Сесія Херсонської міської ради зірвана вже вдруге або втретє. Можливо, має сенс провести круглий стіл про проблеми місцевого розвитку і місцевого самоврядування?

Може звернутися до громади міста зі своїм баченням причин актуальних місцевих проблем та перспектив розвитку, або спитати поради щодо місцевого розвитку у представників бізнесу, науки, громадськості?

Може, має сенс ввести в практику місцевого самоврядування щомісячне або, хоча б, щоквартальне звернення міського голови та отримати зворотній зв'язок від херсонців? Тим більше, що виконуючий обов’язки, посада, м’яко кажучи, якась не зовсім легітимна, раз перевибори Партія Регіонів не призначає і не збирається.

Та ні, є справи більш важливі. От, який гарний парад першокласників - перший в Україні! Це нічого, що вийшов не парад, а святкова хода, бо шестирічні дітлахи, які вперше прийшли до школи, їхні батьки та бабусі й дідусі вперто не хотіли роз’єднуватися, як їх не відганяли, один від одного, знервовані вчителі.

І взагалі, хіба може зрівнятися між собою по красі парад наречених з, наприклад, фестивалем «Амадеус», який проводить нещасна херсонська філармонія, яка немає навіть свого приміщення?

Акт тридцять п’ятий. Жовтень – листопад 2013

Сесії міської ради не проходять за відсутності кворуму. Фракція Партії Регіонів на своєму внутрішньому засіданні проголосувала про порушення питання про відставку Зої Бережної. Зоя Бережна добровільно йти за власним бажанням відмовилася.

Одразу, СБУ зацікавилася питаннями виділення земельних ділянок її найближчим родичам В борьбу против Зои Бережной включилась СБУ (документы).

В соціальних мережах почалися натяки про проблеми в сферах бізнесу її рідного брата Івана Бебко, які розпочалися майже одночасно з владними негараздами сестри.

Розв’язки ще не має, але казковий настрій, місцями, переростає у жахливий

Є така приказка: «Живемо, як у казці, чим далі, тим страшніше».

У випадку Херсона, «страшніше», відноситься, перш за все, до сфери реальної економіки. Ніхто, вже протягом десятиліть, навіть, не ставить питання - а що робити, щоб зберегти, ще жевріючі підприємства?

Не проводиться ніякого аналізу можливостей розвитку промислового потенціалу Херсона.

Ніхто, ні разу, не проаналізував результати приватизації промислових об’єктів і не висунув вимог до неефективних власників.

Уповання на чисто ринкову економіку та благородних інвесторів, які прийдуть і просто так дадуть нам гроші для розвитку, в 21 сторіччі безглузде і наївне, але уповаємо.

У гуманітарній сфері (культура, освіта, медицина, фізкультура і спорт) теж, не менше проблем. Притчею во язицех, стали стадіони і, взагалі, херсонський спорт.

Але, не все так погано. У сфері провінційної політики, навпаки, все стало дуже весело і казково. Регіонали чубляться один з одним, бувший мер загадково мовчить і ніяк не реагує на те, що його вірні соратники в біді. Опозиція захищає представника Партії Регіонів - в.о. мера З. Бережну і т.д., і т.п.

Лакмусові папірці проблем місцевої демократії

Звичайно і Володимир Сальдо, і Зоя Бережна, і Іван Бебко, зовсім ніякі не папірці, а активні, яскраві і непересічні особистості. Я думаю, вони розуміють, що мова йде тільки про своєрідну подібність результатів їхньої діяльності (або відношення до місцевого самоврядування), до реакцій відомого реагента на кислоту, а в нашому випадку – на ті проблеми, що роз’їдають місцеве самоврядування.

Проблеми партій в системі місцевого самоврядування

Українські реалії засвідчили, що партійна боротьба, в умовах незрілої політичної культури, коли опонент сприймається як ворог, протипоказана сьогоднішньому місцевому самоврядуванню. На фоні партійного антагонізму, відходять на задній план вирішення актуальних проблем та системність дій щодо розвитку міста.

А партійне керівництво місцевим розвитком, яке здійснює правляча партія, якщо вона перемогла з подавляючою перевагою і не має серйозної альтернативи, переростає, як показує досвід, у внутрішні розбірки та боротьбу особистостей чи кланів за сфери впливу та ресурси.

Володимир Сальдо, в еволюції своєї діяльності, досить наглядно продемонстрував, що партійний мер, це залежний, неефективний керівник, який, в угоду партійній дисципліні може, навіть, покинути свій пост. Що стосується бувшої команди В. Сальдо, то від неї залишилися, розпорошені по регіональному полю, неоднорідні рештки.

Проблеми легітимності дій, культури спілкування та авторитарності обраних представників громади

Теперішня культура місцевого самоврядування і законодавство не передбачають і не вимагають від представників громади – депутатів та мера обов’язкового вивчення громадської думки, обов’язкового оприлюднення аргументації для громади щодо прийняття важливих рішень (наприклад, нового Генплану або забудови зеленої зони). Відповідно, немає визначення того, які рішення вважаються важливими, стратегічними і потребують оприлюднення аргументації влади. Є деяка подоба, у вигляді проведення обов’язкових громадських слухань з тих чи інших питань, але все це розкидано по різних законодавчих актах, не приведено до чіткої системи, не має стандартних вимог щодо системи аргументів і виконується це бюрократичною системою, «як завжди».

Сьогодні обов’язковим є тільки періодичне звітування мера і депутатів (раз на рік), з невизначеного чітко обов'язкового кола питань, тобто на їх власний розсуд, та без повноважень громади визначати додаткові актуальні питання.

В цих умовах, легітимність дій обраних представників громади, їх культура спілкування з громадою, взагалі, ефективність дій, залежить, в першу чергу, від моральних якостей цих представників, їхньої компетенції, патріотизму, широти мислення та власного бажання і можливостей. А раз так, то, зрозуміло, що, майже, ніхто не напружується.

Більше того, така "розмита" демократія може стати підґрунтям для авторитарності та волюнтаризму при прийнятті рішень, як з боку міської ради, так і міського голови. Зоя Бережна, без сумніву, керується в своїх діях, наприклад, з проведення парадів, найкращими своїми помислами. Але, її дії, напевне, були би більш ефективними, більш направленими на реальний місцевий розвиток, більш прагматичними, якщо вона була би зобов’язана вивчати думку громади і спиратися на неї.

Проблеми забезпечення ефективності та якості місцевого управління

По іронії долі, Іван Бебко, який вважав, що розмови про механізми забезпечення ефективності місцевого самоврядування, це пустий звук і бажання випросити в нього гроші на дурниці, сьогодні втягнутий в епіцентр розбірок саме в сфері місцевого самоврядування.

Але, Іван Бебко, який є працьовитим і талановитим бізнесменом, досить далеким, за його зізнанням, від політики, зовсім не є виключення в такій позиції.

Всі бізнесмени знають, що ефективність управління фірмою, а відтак її прибуткова діяльність – це найважливіше завдання, інакше, ти просто, збанкрутуєш. Але, коли теж саме питання постає по відношенню до міста, до питань ефективності місцевого управління (самоврядування), це вважається пустою балаканиною і нікчемною політикою.

Практично, ніхто не хоче подумати про те, як і за рахунок чого, забезпечити якість та ефективність управління містом, щоб місто, а, значить і їх власний бізнес, процвітали. Ніхто не хоче дати ні копійки на дослідження з цього приводу.

Абсурдна, з точки зору логіки, позиція бізнесу все далі заганяє наше місто (та й країну, в цілому) в нішу відсталості.

А абсурдна неефективна система управління, в особі зацікавлених або залежних чиновників, не замислюючись над втратами громади, може знищити бізнес кожного, хто став неугодним якійсь конкретній владній особі чи клану.

Іван Бебко, я маю надію, не стане заручником кризової ситуації в неефективному місцевому самоврядуванні нашого міста, але хочеться побажати, щоб він і інші міські бізнесмени взяли участь в оптимізації цієї системи і виведенні її на рівень кращих систем управління в бізнесі.

Хочеться надіятися…

Отже, що далі?

Незабаром – 7 грудня щорічне свято – День місцевого самоврядування.

Так що, будемо святкувати, чи може, все таки, зберемося (реально чи, хоча би, віртуально в соцмережах) в складі представників влади, бізнесу, громадськості, науки і проаналізуємо, а що ж робити далі для виведення з кризи нашого місцевого самоврядування, для процвітання нашого міста, для розвитку наших дітей і молоді, для забезпечення гідного життя кожного з нас?

А може, ми скинемося ресурсами: інтелектуальними, фінансовими, інформаційними і розробимо власну міську стратегію розвитку і міські цільові програми для неї – з розвитку промисловості, з розвитку малого бізнесу, з розвитку спорту тощо тощо?

І тоді, можливо, саме Херсон стане потягом удосконалення ефективності місцевого самоврядування і покаже приклади динамічного розвитку на основі об’єднання зусиль бізнесу, влади, науки, громадськості.

Можливо, можливо… Якщо тільки, до цього часу, поки ми будемо думати і збиратися, вертикаль влади, яку так завзято будує Партія Регіонів, не завершиться повним поглинанням місцевого самоврядування і повним авторитаризмом, набагато гіршим від радянського, бо радянська система, хоч мала в своєму управлінні загальнонародну власність і діяла, в свої кращі часи, на благо народу, а олігархія не пристосована до таких альтруїстичних дій.

Г. Парфьонова

листопад 2013 р.